Суббота, 17 Июнь 2017 00:00

АНАТОЛІЙ ВОЄВОДКІН: «Я МРІЯВ ГРАТИ, І Я ГРАВ»

інтерв'ю 08.26.199?

- Розкажіть, будь ласко, про Вашу карьеру  футболіста.

- Народився я 17 червня 1936 року у Москві, де й почав займатися футболом. Но початку 50-х грав за команду «Крила рад-4». У 1953-54 роках грав зо збірну Москви ДСТ «Трудові резерви» (так як я закінчив у 1950 році ремісниче училище). Десь у березні 1955 року я отримав листа з управління «Трудових резервів» Москви, в якому мене запрошували у футбольну школу молоді цього товариства у Ленінграді, і я одразу поїхав туди. З того часу і почалась, як кажуть, моя кар'єра. Тоді почались організовані заняття то тренування, я відчув, що зможу стати футболістом, повірив у себе, у свої сили. 1955-56 роки я провів у цій школі. Ще навесні 56 року, коли ми проводили збори у Сочі, мене запросив у команду тренер з Кадіївки, восени я відправився туди, щоб грати на першість України. За кадіївський «Шахтар» грав 4 місяці і завоював звання чемпіона республіки. Тренером у нас тоді був Віктор Семенович Пономарьов (до речі, це брат відомого гравця московського «Торпедо» Олександра Пономарьова). У січні 1957 року я по запрошенню поїхав до запоріжського «Металургу». Так здійснилась моя мрія гроти у команді майстрів. В Запоріжжі я відіграв повний сезон. В зоні, де ми грали, було 20 команд і я відіграв 36 матчів. Відіграв добре, але настав час служити в армії. І восени 57 року я опинився у СКА Одеса. В цьому клубі були дуже хороші тренери, відмінна підібралась командо. Тут я виріс у справжнього футболіста. За армійців я відіграв 3 роки, був чемпіоном першості Збройних сил. Восени 1960 року отримав запрошення до вінницького «Локомотиву». До мене 2 чи 3 рази приїзжав Віктор Степанович Жилін у Львів та Одесу. У жовтні 60 року демобілізувався з армії та приїхав у Вінницю,де грав аж до початку І964 року. Зо цей час, що я був у «Локомотиві», закінчив школу тренерів, і коли мене, відрахували з команди, прийнявся за тренерську роботу. Пропрацював тренером груп підготовки при команді майстрів вінницького «Локомотиву» 13 років. За цей час, що я працював з молоддю разом з Констянтином Івановичем Нікітіним (но сьогодні вже, на жаль, покійним) підготував досить велику кількість футболістів, які грали за різні клуби України. У вінницькій команді майстрів з наших вихованців грали * Анатолій Веретинський,Ігор Гатаулін, Михайло Прозоровський, Сергій Руденко та Микола Загоруйко. Останні зовсім недавно закінчили виступи. Вважаю, що це вже якась заслуга для вінницького футболу. Напевно, можна було працювати і надалі, але так склалося у житті, що я пішов з цієї роботи, працюю на заводі «Кристал» і чим можу допомагаю вінницькому футболу. Нещодавно мене видвинули до складу дисциплінарного комітету обласної федерації.

- Вернемося років З0 назад. Ви потрапили у вінницький «Локомотив» якраз у пік його слави. Команда не опускалося нижче З-го місця у турнірній таблиці першості і "гриміла" на всю Україну. Но Ваш погляд, у чому був секрет цього успіху?

- Ніякого секрету і не було. Просто хлопці дуже здорово грали. В них було мислення, технічність. До речі, я багатьох хлопців знав ще до «Локомотиву», адже у 1959 році приїзжав до Вінниці з командою СКА (ми тоді ще програли 0:4). У Вінниці був непоганий колектив і я знов куди мене запрошують і куди я йду. Секрет, мабуть, заключався в тому, що хлопці дуже хотіли грати, їх майстерність було переконливою. Грали для себе і глядачів. Хоч у нас, як і в кожній команді, бували спади, ми знаходили сили і швидко ставили все на свої місця. Тому і були завжди у лідерах.

- Вам довелося гроти під керівництвом В.С. Жиліна то Й.Д. Ліфшиця. Цікаво, з ким Вам краще було працювати?

- З Ліфшицем я працювов дуже мало, тому мені важко про нього щось сказати. Тому перевагу віддаю Жиліну. По-перше, він був молодший і вчив нас у більш сучасній формі. З ним я працював три з половиною роки. Віктор Степанович був дуже вимогливим, тай хлопці намагались грати тільки на перемогу. Нам було все рівно з ким і де ми граємо. Ніякого «мандражу» у команди не було ніколи.

- Я чув, що Жилін був занадто вимогливим і якщо, наприклад, гра команди йому не подобалась, він після зустрічі міг всіх затримати і провести тренування.

- Такого не було. Хоч як і в кожної ЛЮДИНИ, у нього були свої погляди на гру. Наприклад, пригадую, ми поступилися «Дніпру» у Дніпропетровську, а наступного дня приїхали у Дніпродзержинськ і він нам влаштував добру біганину у неймовірну спеку.

- А з ким з гровців Вам було легше взаємодіяти на полі?

- Напевно, зі всьома. У нас була своя тактика - обіграти, відкритися і якщо хтось робив маневр, просто був зобов'язаний віддати йому пас Адже це все йшло на користь команді.

- А чи підтримуєте Ви зараз зв'язки з колишніми друзями по команді?

- Обов'язково. Зараз у Вінниці живуть Антон Востров, Зігфрід Меценатов, Михайлов Петров. Зустрічаємось, спілкуємось.

- А тепер знову повернемося у наші часи. Я нещодавно був свідком гри «Хімік» - «Поділля» (Жмеринка), де, до речі, Ви були суддею на лінії. Чи збираєтесь продовжувати цю справу?

- На жаль, ні. Адже після цього матчу у мене стиснуло серце і навіть до лікаря прийшлося звернутись. Хотів судити, але видно така моя доля. Краще в ДТК буду допомагати.

- Цікаво було б дізнатися, яку Ви збираєтесь відстоювати позицію в ДТК, адже багатьом відомо, який «бардак» робиться в нашому обласному футболі?

- Я вважаю, що потрібно дотримуватись букви закону. Футбольні справи повинні бути футбольними справами, а закон для всіх однаковий. Якщо покарали команду, значить треба дотримуватись того, що зробили і не потрібно після цього виносити нові рішення. Для ЧОГО взагалі існує ДТК? Перш за все, для порядку та дисципліни, адже без них неможливо, і, якщо мене туди вибрали, значить треба бути принциповою людиною і нікого не треба ображати. Просто дотримуватися закону. Візьмемо УЄФА або ФІФА: ті не дивляться , чи це Англія, чи Італія, чи ще якась держава. Просто: порушив - відповідай. А у вінницькому футболі взагалі вже давно треба порядок навести. Що це таке - б'ють суддів? Не треба весь час винити рефері. Адже суддя - нейтральна людина. Перш за все нехай наведуть порядок у командах. Це такі речі, про які я чую вже на протязі кількох років, а покарання ніякого. Просто абсурд! Адже потрібно в повній мірі відповідати за все, що ти робиш.

- Це означає, що Ви за більш жорсткі правила?

- То ні. Просто людина повинно мати почуття відповідальності.

- Скажіть, як Вам наша газета «Футбольна Вінниччина»?

- Цю газету я не так вже й давно, як почав читати. Усього прочитав десь з 10 номерів, але скажу однозначно, що це видання місту та області вкрай необхідне. Потрібно, щоб любителі футболу - читачі знали, що робиться у нашому вінницькому футболі. Так що ви робите дуже потрібну справу.

- Дякую зо розмову.

Розмовляв Андрій Андрущенко.

«Футбольна Вінниччина»

 

 

 

Последнее изменение Пятница, 16 Июнь 2017 07:02

Поиск

Login Form